Подих криці — Таємниця космосу

Я шукав її відблиску натовпі сірому, серед тисяч облич,
І закони земні, що здавались щирими, стерла раптом ця ніч.
Моє серце досі тримало дистанцію, було тихим, мов штиль,
Але погляд її вказав на фінальну станцію за мільйонами миль.
А вона не така, як всі.
Вона — як подих світанку білого, і якби вона захотіла би,
Я б до неї кинув усе.
Бо вона не така, як всі.
В її очах — таємниця космосу, я тамую тремтіння голосу.
Поруч з нею я зможу усе.
Крізь холодні дощі й кілометри мовчання я ішов навмання.
Тут закінчилось наше марне чекання.
Це дорожче знання.
Ти для мене — єдина, свята таємниця.
Мій омріяний рай, твої губи — на смак, як п'янка полуниця.
Ти мене зігрівай.
А вона не така, як всі.
Вона — як подих світанку білого, і якби вона захотіла би,
Я б до неї кинув усе.
Бо вона не така, як всі.
В її очах — таємниця космосу, я тамую тремтіння голосу.
Поруч з нею я зможу усе.
Поруч з нею я зможу усе.
Таємниця космосу.