Третя Штурмова, DK Energetyk & NORD DIVISION — Дорога

Я пам'ятаю той день, коли пішов на війну,
Їхав збирати речі по пустому місту додому.
Мене чекав на базі агент, зустрів як рідного,
А через декілька хвилин всередині все вимерло.
Коли привезли тіле кофе на пікапі, застив як копаний,
Нема чого сказати.
Вільховка забрала кращих, і ми цю лямку тащим.
Цінив кінобратам по-справжньому, по-настоящому.
В'їмемось ми, як бились наші пращури, а ти, будь ласка,
Розкажи мені за ті картони.
Де лежать полегли, їх не забрати ніколи.
Твоє геройство скінчилось, як пива біля дому.
Я просто, брат, кричу у прірву, коли дивлюся на хохлів,
Здається, я втрачаю віру.
В цвіт нації увесь загинув,
Але у кожного військового на дворі стоїть Бредлі.
Я бачив це в новинах.
Скрізь густий ліс, поперек батьку в пекло, син поліз.
До командирського в очі зазанавісь.
Комусь з них кричали: «Обов'язково повернись!» Та й сам там краще не журись.
Сина погуби, а ти живим вернись.
Будуть посади, зарплатня, насолода, жизнь.
Моя країна, скільки на тебе болі сліз вилились?
Скільки всі роки будемо цей тягар нести?
В пеклі нами залишиться бути завжди.
Штурм запланований по полю, упс, і всі жмури.
Виходить наградняк, перепадає тобі.
Посмертні нагороди його сім'ї.
Нащо все це мені?
Бачив, як лились сльози.
Від мужчин, які, як леви, бились до останніх сил.
В колі найкращих навіть в пекло летим.
Шукай мене тільки, коли в посадці розійдеться дим.
А поки я без зв'язку, надіюсь, вийду живим.
Можу ушкодженим, але цілим.
Шана всім, хто з ліса не вийшов живим.
На ці строки спрямован мій посил.
Зброю догори підняв гідний син.
У троні заховали друга, а здається,
І моє життя пішло за ним.
В колі найкращих навіть в пекло летим.
Шукай мене тільки, коли в посадці розійдеться дим.
А поки я без зв'язку, надіюсь, вийду живим.
Можу ушкодженим, але цілим.
Навпал зустрічний спозив.
Дорога нит вже виносив.
Братами стали друзі.
Ти плач, переростає в сміх.
Навпал зустрічний спозив.
Дорога нит вже виносив.
Братами стали друзі.
Ти плач, переростає в сміх.
Як розболілись старенькі рани, коли молитись ви перестали.
Душа і тіло на вагах лежали.
Зірку Давида хтось переставив, він наказав мовчати.
А я маю, що сказати: з гетьманом ідем вперед,
Дякуєм за компромати.
Якщо є приказ, до виконання маю приступати.
Якщо держава наказала хулі сумніватись,
Посміхнувся штурмовик, якого не зламати.
Ідею не купити, але можна підіграти.
Кого не приручити, кинути заграти.
Тут все реально, і куля, і гранати.
Нереальні тільки строки в депутатів.
Справи наче є, але їх ніхто не бачив.
Бо вертіли на хую собачим, бо народ тупіє,
А молодь стали даща.
Бо чия хата в центрі, того і краще, а чия хата з краю,
Забута і пропаща.
Тіла лежать у хащах, по зустрічній їду на щастя.
Хтось державі нічого не винен, не відчуває провини.
Така він людина, порода тварина.
Мені сниться нація єдина, де жодна мати не втратила сина.
Під сльозами не тає сніг, не лежать квіти у ніг.
І не лежать квіти у ніг.
Ми йшли крізь тумани, крізь терни і сумніви теж.
Шукали довіру у світі, де купа обмежень.
Та в спільних битвах за пеклих зникає межа.
Стають братами друзі, в душах немає ножа.
Вечори проживали неначе останній ковток.
Спільно зшиваючи пам'ять міцний вузолок.
Минуле згорає, лишаючи болючий слід.
І тільки плач тут перерождає сміх.
Вони пішли вперед, де обрій горить золотим.
Витискати максимум із днів і машин.
Допоки в жилах паливо, а в серці адреналін.
Лишаючи вчорашній біль, як розвіяний дим.
Мої брати не вмерли, а змінили маршрути.
На плечах несем їх імена, цю солодку і терпку отруту.
А сяють нам шлях білі зорі розплати.
І ворог розсиплеться в порох і прах.
Ми не підемо, ми будем стояти.
Допоки Мокшани не щезнуть в віках.
Навпал зустрічний спозив.
Дорога нит вже виносив.
Братами стали друзі.
Ти плач, переростає в сміх.
Навпал зустрічний спозив.
Дорога нит вже виносив.
Братами стали друзі.
Ти плач, переростає в сміх.
Скільки агентів ФСБ курирує нашу владу?
Скільки було вкрадено дронів зі складу?
Коли підуть воювати депутати за Верховну Раду?
Коли припинять вигравати тендери за відкати?
Ми чуємо гучні промови, проте без результату.
Хто за смерті українців буде відповідати?
Як завжди, ніхто, і винні відсутні.
Ти дивишся перед собою, яке ти бачиш майбутнє?
Той, хто був другом до війни, перестав ним бути.
Полеглі імена своїх братів мені не забути.
Ваших голосів нема, але в моєму серці чути.
Ще хотілося б бодай раз ваші обійми відчути.
Ви померли, і померла частка моєї душі.
З того моменту на цій землі я чужий.
Весь світ для мене став холодним та німим.
Пам'ять про вас назавжди стала болем моїм.
Про бої в посадках можуть розказати тільки живі.
Які там полишили душі свої?
Віддали ядерне озброєння, проміняли меч на гроші.
Не кликай на себе біди, вона сама прийде, коли схоче.
На плечах попереднього покоління ця війна.
У українця самосвідомості нема, чия це вина?
Активні штурмові дії, на фронт прийшла весна.
Бенкет під час чуми, в барах Києва нема вина.
Не будь обслугою інших усе своє життя.
Не слухай політиків, їх всі слова брехня.
Щоб ти міг спокійно жити, хтось помирає щодня.
Заліза перетоплюється на сталь, виріз козаки з немовлят.
Питань безліч, відповідей нема.
На все, що відбувається, дивиться в сльозах Кузьма.
Якщо нічого не зміниться, все дарма.
Ми кричимо з усіх сил, але тиша німа.
Поки є пам'ять, не вмирає солдат.
Поки є правда, не згасає наш стяг.
І навіть коли час нас рознесе по світах,
Україна залишиться в наших серцях.
Я пам'ятаю холу, окопи, чорний дим.
Пам'ятаю тих, хто віддав життя молодим.
Там, де небо темніє від гуркоту й мін,
Там стоїш навпроти смерті один на один.
Колись мої діти спитають: «Що це за війна?
Чому стільки болю несла українська весна?» І я відповім тихо,
Дивлячись у небеса: це ціна за свободу, яка не мала кінця.
Вино коштує грошей, проте не коштує грошей кров.
Нам потрібен мир, але за яких умов?
Як зробити так, щоб війна не прийшла до нас знов?
Чи будуть у нас гарантії безпеки, окрім слів?
Ми стоїмо не за владу та не за їх трон.
Не за звання, не за блиск медалей та погон.
Не за портрети в кабінетах та фальшивий закон.
Не для того, щоб хтось пиздив черговий мільйон.
Теракт в найбільшому місті країни.
Стрілок вбиває без перешкод, в крові всі стіни.
Мусора розбігаються, хто куди, як свині.
Відправте на фронт цих...
Навпал зустрічний спозив.
Дорога нит вже виносив.
Братами стали друзі.
Ти плач, переростає в сміх.
Навпал зустрічний спозив.
Дорога нит вже виносив.
Братами стали друзі.
Ти плач, переростає в сміх.