Гектор — Тепер для мене світ як поле

Ой, місяцю мій яскравий, ти ж світиш з неба уночі.
Скажи мені, мій золотавий, де мій коханий ідучи?
Чи він в неволі десь страждає, чи, може, ранений лежить?
Чи він мене вже забуває, чи серце в нього не болить?
Ой, козаче мій соколе, на кого ж ти мене лишив?
Тепер для мене світ як поле, яке ти горем покосив.
Я буду вірно тебе ждати, допоки стукає серце моє,
І жоден хлопець у цій хаті не візьме золото моє.
А вітер коси їй розплітає, зітхає тихо у саду.
Він її душеньку питає, як подолати цю біду.
Вона ж малює своє щастя лише у снах, де вони вдвох,
Де затихають всі нещастя, і де над ними царить Бог.
Ой, козаче мій соколе, на кого ж ти мене лишив?
Тепер для мене світ як поле, яке ти горем покосив.
Я буду вірно тебе ждати, допоки стукає серце моє,
І жоден хлопець у цій хаті не візьме золото моє.
Уже й подружки всі виходили, дітей колишуть уночі.
А біля хати калина вродила, червоним цвітом палає вночі.
Вона ж стоїть, мов тато поля, одинока серед поля.
Така сумна їй випала доля, така тяжка козацька воля.
Ой, козаче мій соколе, на кого ж ти мене лишив?
Тепер для мене світ як поле, яке ти горем покосив.
Я буду вірно тебе ждати, допоки стукає серце моє,
І жоден хлопець у цій хаті не візьме золото моє.