Сан Саныч — Привіт, мала

Привіт, мала, ну як ти там без мене?
Я знаю, що сумуєш, як і я.
Постійно я дивлюсь в прозоре небо, чекаю зустрічі,
Кохана ти моя.
Війна проклята нам життя все зруйнувала,
Всі наші мрії — об коліно пополам.
Зато жирують наші слуги в кулуарах, країну, як ганчірку,
Розірвав.
Та скільки можна над народом так знущатись?
Та скільки можна, коли буде вже кінець?
Ви нас усіх давно вже так дістали, вже слів нема,
Закінчився терпець.
Народу вже в країні не лишилось, роз'їхалися люди хто куди.
Хтось може ще додому повернутись,
А хтось поїхав раз та назавжди.
Це ж надо так країну ушатати,
Щоб люди бігли з дому за кордон,
Лапшу на вуха кожен день чіпляти.
Як треба жити нас навчить гордон,
Пора вже нам додому повертатись.
Не воювати, а країну будувать,
У можновладців треба запитати,
Ще скільки вони будуть воровать.
Та скільки можна над народом так знущатись?
Та скільки можна, коли буде вже кінець?
Ви нас усіх давно вже так дістали, вже слів нема,
Закінчився терпець.
Народу вже в країні не лишилось, роз'їхалися люди хто куди,
Хтось може ще додому повернутись,
А хтось поїхав раз та назавжди.
Приїду скоро, зачекай, кохана, ми мрії свої втілимо в життя.
Та відбудуємо ми справжню Україну, де мир панує,
А не проклята війна.